Музей караїмської історії та культури – єдиний в Україні осередок караїмської громади.

З кількох караїмських громад, заснованих у Середньовіччі на території сучасної України, одна з них проживала в Галичі. Понад сімсот років караїми мешкали тут, мали свою вулицю, кенасу (молитовний будинок), зерет (кладовище).

Представники цього народу сповідують караїмізм – авраамічну релігію, споріднену з юдаїзмом, але водночас дуже відмінну від нього. Зокрема, вони визнають абсолютний авторитет Тори (ТаНаХу) і вважають, що його не можна доповнювати. Звідси – відкидання Талмуду. Старий Завіт, за караїмським віровченням, має читати і тлумачити кожен вірний особисто. Зрештою, сам термін «караїми» у перекладі означає «читачі».

Караїми – невеликий тюркомовний корінний народ України, представники якого сповідують караїмізм - релігійне вчення, яке базується на Старому Заповіті і відкидає Талмуд. Сформувався у VІІІ ст. у Багдаді, на теренах Месопотамії. Основоположником релігії є Анан бен Давид: вважав, що Старий Заповіт досконалий і не потребує ані змін, ні доповнень. Караїмська мова відноситься до кипчацької групи тюркських мов. Священною вважається мова Тори – Лешон га-Кодеш, біблійний іврит.

Пергаментний сувій священної книги караїмів Тори, семисвічники, молитовний шарф газзана – духовного лідера караїмів, пам’ятні книги та печатки кенаси – ще п’ятдесят років тому це були предмети живої культури караїмського народу, а тепер вони означають тільки пам’ять про минуле і є експонатами Музею караїмської історії та культури.

Музей відкрито 4 листопада 2004 р., до 10-ої річниці створення Національного заповідника «Давній Галич», у колишньому житловому караїмському будинку кінця XIX ст., розташованому в центрі міста, на майдані Різдва. Це своєрідна данина тим людям, які не покинули землю, що впродовж 770-и років була рідною для їх маленького, але гордого народу.

Караїмізм проник в VIII ст. в Хазарський каганат, де його прийняла правляча верхівка.

В ХІ ст. після занепаду Хазарського каганату караїми Криму проживали в окрузі Кирк-Йєр поблизу м.Бахчисараю.

За однією з версій у 1246 р. кілька караїмських родин перебралася з Криму до Галича.

Оселились караїми у Галичі поблизу Ринкової площі, яку заснував Данило Галицький, по правому березі Дністра.

В Україні громади караїмів були у Галичі, Львові, Кукизові, Луцьку, Деражному, Жовкві, Мелітополі, Одесі, Харкові, Києві, Бердянську та ін.

Є три версії появи караїмської громади у Галичі. Одна з них говорить, що караїми оселились на цих землях на початку ХVI ст., в ході еміграції з Османської імперії.

Друга розповідає про переселення караїмів князем Вітовтом наприкінці XIVст. За третьою версією 80 караїмських родин прибули до Галича у 1246 р., після перемовин князя Данила Галицького з ханом Батиєм 1243 р. Про це свідчить колофон (запис на пергаментному молитовнику), який вніс Ярослав Дашкевич у науковий обіг як унікальний історичний документ ХІІІ ст. про початки поселення караїмів у м. Галичі.

У 1830 р. в м. Галичі сталася пожежа, яка знищила майже ціле місто, не вціліла і дерев’яна кенаса. Відповідно, згоріли й рукописні сувої Тори, молитовники, метричні книги, інвентар. Й рукопис колофону згорів, але збереглися копії та переклади, виготовлені у ХІХ ст.

Вперше галицькі караїми згадуються в грамоті польського короля Стефана Баторія 1578 р., в якій він гарантував збереження давніх прав та звичаїв (надавалося право вільної торгівлі нарівні з іншими мешканцями міста).

Беручи до уваги цей документ, з якого випливає, що караїмам гарантують збереження їхніх прав, напрошується думка, що ця громада в Галичі проживала ще задовго до ХVI ст.

Привілей був підтверджений у 1590 р. Сизигмунтом ІІІ, у 1666 р. Яном Казимиром.

Зі встановленням в Галичині Австро-Угорської влади, галицькі караїми звернулися до уряду з проханням про покращення їхніх умов: уряд зменшив податки і прирівняв у правах з християнами, військову службу несли в санітарних загонах.

Караїми були досить впливовими у міському середовищі галичан. Історію їхньої громади детально почали фіксувати з поч. XVIII ст.

Загалом у Галичі проживало близько 2-3 сотень караїмів. В центрі вулиці Караїмської була кенаса – будинок зборів, молитовний дім караїмів.  Поблизу було споруджено Народний дім (1934 р.), при якому діяла бібліотека, товариство караїмської молоді «Відродження», товариство караїмських жінок. Був мідраш – караїмська релігійна школа.

Впродовж кількох десятиліть караїмські родини дбайливо зберігали вдома тисячі артефактів. Після того, як у 1997 р. дослідженням караїмської спадщини зайнялися науковці Національного заповідника «Давній Галич», вони передали понад три тисячі предметів матеріальної культури та дві тисячі документів до фондів майбутнього музею. Зокрема, голова Галицької караїмської громади Яніна Єшвович, а також галичанка-караїмка Ада Зарахович подарували пергаментний сувій Тори, молитовні рукописні книги, деталі інтер’єру галицької кенаси, караїмську періодику, багаті архівні матеріали. Сьогодні колекція караїмського фонду налічує близько 3000 експонатів, які зберігаються у фондосховищі та експонуються в музеї.

Експозиція Музею караїмської історії та культури знайомить відвідувачів із релігійними та культурними традиціями караїмів, суспільним та побутовим життям караїмської громади Галича.

У першому залі музею представлено культові та обрядові речі галицьких караїмів та релігійні книги, інвентар караїмського кенаси. В одній із вітрин експонується печатка газзана (духовного лідера караїмів), штемпель кенаси. Поряд лежить пам’ятна книга з кенаси, в якій записували свої враження гості, що відвідували Галицьку караїмську громаду. Книга розпочата 21 серпня 1926 р. В ній – записи членів караїмської конференції, що була присвячена виборам гахама (верховного духовного лідера) і запис самого гахама Серайї Марковича Шапшала, а також професора-тюрколога Ягеллонського університету Тадеуша Ковальського та багато інших цікавих записів.

Тут можна побачити пергаментний рукописний сувій Тори староєврейською мовою, яка була мовою культу караїмізму; хатаси, які прикрашали Тору; яд – указку для читання Тори; менори – семисвічники з галицької кенаси.

Досить цікавим феноменом караїмської культури є караїмські календарі. Вони також зберігаються в музеї. Караїми ведуть своє літочислення від створення світу. Цей відлік починається на 3760 років раніше від Різдва Христового. У них прийнята місячна календарна система. Місяць налічує 29-30 днів і починається з появою на небі молодика. Цей момент раніше визначався за допомогою спостережень, а тепер – шляхом точних астрономічних розрахунків.

Експонуються в музеї і світлини гехалу – вівтаря з галицької кенаси, який зберігала у своєму домі Сабіна Самуїлівна Зайончковська. У 1994 р. гехал передали Євпаторійській караїмській громаді. З 1999 р. він прикрашає Малу кенасу Євпаторії. Це чотириметровий дерев’яний різьблений вівтар, який складається з трьох частин. Основа його має дохан – стіл для читання Святого Письма. Середня частина – «Арон га-Кодеш» (святий ковчег) – є найбільшою і служить сховищем згортків Тори. Дверцята ковчега приховані вівтарною занавіскою. Верхня частина увінчана короною і містить кілька написів-абревіатур.

У другому залі Музею караїмської історії та культури зберігаються речі та документи, які засвідчують професійну зайнятість галицьких караїмів, а також свідоцтва про народження, шлюб, шкільні свідоцтва, посвідчення та інші особисті документи. Є тут і унікальні світлини караїмської громади Галича.

В одній із вітрин демонструються караїмські періодичні видання, які виходили в першій половині ХХ ст. у Луцьку, Вільні тощо. Це «Mysl Karaimska», «Karaj Awazy», «Караимская жизнь». Галицькі караїми були активними дописувачами цих часописів і постійно висвітлювали життя громади на їх сторінках. Серед матеріалів друкованих видань – вірші караїмського поета, уродженця села Лани поблизу Галича Захарія Ісаака Абрагамовича (1878-1903), який у своїх творах оспівував не лише життя караїмів, але й славу Галицької землі, України.

Життя, побут і традиції караїмської громади міста Галича представлено в третьому залі Музею караїмської історії та культури. З цією метою відтворено кімнату з караїмського помешкання, де використано автентичні меблі: полиці – рафи, на зразок українських мисників; бамбетель – у традиціях західних українців, який використовувався замість сета – дерев’яного дивана; обов’язковий атрибут – скриня; низький стіл – софра зі скатертиною – пишкарем, каслики тощо.

Також в експозиції є окремий набір посуду, яким користувалися караїми під час Пасхальних свят. Замішували тісто для пасхальних паляниць (тимбилу) у дерев’яних ночвах – тегіне, за допомогою талки та кеслер. Прикрашали тимбил орнаментом у вигляді риб, зірок, квітів, місяця, які виконували спеціальним дерев’яним приладдям: цемевіцами, цемевіц-біцаком.

Музей караїмської історії та культури зберігає, досліджує і популяризує духовне і матеріальне надбання караїмів Галича. Тут завжди раді відвідувачам. Науковці музею проводять цікаві екскурсії, тут відбуваються діалоги та обмін інформацією з тими, кому цікавий світ караїмської історії та культури.

Наша сторінка в Instagram