Пам’ятки народної архітектури, що поступово зникають внаслідок змін у сільському будівництві, є свідками минулого, дають змогу збагнути талант і працелюбність наших предків, які передали нам у спадок витвори людських рук. Найкраще вони зберігаються в музеях просто неба.

Ви можете доторкнутися до побуту жителів Прикарпаття, відвідавши Музей етнографії Національного заповідника «Давній Галич». Він розташований на території давнього городища, на першій лінії оборонних валів, навпроти урочища Прокаліїв Сад. Цей острівець старовинних садиб знайомить кожного з архітектурою і побутом кінця ХVІІ – початку ХХ ст.

Територія музею – це мальовнича ділянка площею 6,8 гектара, рельєф якої дає уявлення про ландшафти різних етнографічних зон Прикарпаття. Понад тридцять років тут зберігаються зразки архітектури з чотирьох історико-етнографічних районів Івано-Франківщини: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля.

У скансені експонуються найтиповіші пам’ятки народної архітектури та побуту Прикарпаття: традиційні селянські житлові та господарські будівлі під солом’яними стріхами та ґонтовим покриттям, побудовані у каркасно-дильованій, каркасно-валькованій техніках та в зруб, громадські та виробничі споруди (церква, олійня, кузня, корчма). Кожна музейна споруда – оригінальна пам’ятка народної архітектури, що є яскравим свідченням творчої винахідливості наших предків у будівництві. За зразками старовинних будівель можна простежити етапи розвитку українського зодчества.

Експонати для інтер’єрів зібрані відповідно до специфіки кожного етнографічного району. У музеї кожен відвідувач зверне увагу на щось близьке саме йому. Діти, мабуть, першими побіжать до криничного журавля на покутському подвір’ї, школи-дяківки у бойківській хаті. Жінки обов’язково оглянуть давній посуд, одяг та різноманітні барвисті вишивки. Чоловіки уважніше розглядатимуть кузню, олійню чи корчму. Дивуватимуться, побачивши дерев’яний замок на дверях гуцульської ґражди чи бойківської хати. Мистецтвознавців зацікавлять стародавні ікони в храмі. В інтер’єрах пам’яток чимало етнографічних реліквій – предметів життя і побуту наших предків.

Архітектурні пам’ятки в Музеї етнографії представляють різні типи житлового та господарського будівництва. Етнографічний район Покуття відображений традиційною покутською садибою кін. ХVІІ – поч. ХХ ст. (перевезена зі с. Торговиця Городенківського району), до якої входять хата, кошниця, оборіг, криниця-журавель, огорожа. У покутській хаті демонструється колекція посуду (тарілки, горнята, глечики, горщики).

У цьому етнорайоні є також виробнича споруда – олійня ХІХ ст. зі с.ОлешаТлумацького району. Тут відвідувачі дізнаються, як наші предки виготовляли олію.

З етнографічної Гуцульщини в музей перевезено дві хати-ґражди кінця ХІХ ст. зі с.Устеріки Верховинського району, а також типову гуцульську хату 40-их років XX ст. зі смт Ворохти Надвірнянського району. Це трикамерне житло – хата-хата-комора. У ворохтянській хаті є діючий ткацький верстат, на якому виготовляли килими та гуцульський одяг.

Гуцульська хата-ґражда – це замкнута забудова з хатою, коморою, притулами, що були характерні для житлового будівництва того періоду. Вона дає можливість побачити, яким було житло на Гуцульщині. Головна споруда двору – хата, яка складається з двох приміщень, розділених сіньми-«хоромами». Основний будівельний матеріал – дерево. Дах будівлі покритий драницею.

Бойківщину демонструє традиційна хата 1878 р. (про це свідчить дата на сволоку) зі с. ПоляниціДолинського району. Це трикамерна курна хата. У ній виставлені куделі, прялки. В одній із кімнат оформлена експозиція однокласної школи-дяківки. Тут також зібрані численні зразки народних тканин, вишивок та одягу.

Опілля представлене садибою з хатою ткача середини ХІХ ст. та господарською спорудою – стодолою кін. ХІХ ст., перевезеними зі с. Вікторів Галицького району. Це хата заможного селянина. Тут розміщена колекція вишивок із сіл колишніх Pогатинського та Галицького районів. Це жіночі та чоловічі сорочки, обруси, простирадла, пішви, а також народний одяг – чоловічий і жіночий, повсякденний і святковий. У господарській споруді – стодолі – виставлені засоби транспорту та знаряддя праці.

У цьому етнорайоні також розміщена дерев’яна церква поч. ХХ ст. зі с. Поплавники та виробнича споруда – кузня кін. ХІХ ст. зі с. Тенетники Галицького району. А ще тут демонструється дуже велика колекція опільської вишивки – жіночі й чоловічі сорочки, обруси, простирадла, пішви, народний одяг.

Будинки в Музеї етнографії – оригінальні, це  зразки житла прикарпатців, їх встановлено у відповідному тематичному контексті. Виняток становлять хіба що окремі експонати – малі архітектурні форми, які в селах дуже швидко руйнуються, бо, як правило, їх будували з менш якісних матеріалів. Експонати до інтер’єрів будинків також підібрані відповідно до специфіки етнографічного району.

Науковці та екскурсоводи Національного заповідника «Давній Галич» проводять у Музеї етнографії цікаві екскурсії для відвідувачів, зокрема захопливі квести для школярів. А ще діти можуть зустріти тут чарівну Мавку, котра розповість про таємниці природи… На території скансену відбуваються фольклорно-етнографічні свята, де кожен відвідувач має чудову нагоду познайомитись ближче з традиціями прикарпатців, взяти участь у театралізованих дійствах, придбати вироби народних майстрів і сувеніри.

Наша сторінка в Instagram